29 вересня 2016 року наша країна відзначила 150-річчя від дня народження визначної історичної постаті – Михайла Сергійовича Грушевського.

З метою вшанування пам’яті видатного українського державного політичного діяча, Голови Центральної Ради Української Народної Республіки, історика і організатора української науки, в навчальних закладах України було проведено різноманітні заходи: тематичні уроки, наукові конференції, читання, конкурси.

За результатами оцінки конкурсних робіт учениця нашої школи Чорнобай Інна стала переможцем Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт, присвячених життю і діяльності Михайла Грушевського «В його серці жила Україна» в номінації «Література», який було проведено Інститутом модернізації змісту освіти (наказ  Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» від 28.09.2016 № 37).

Вітаємо Інну з перемогою та  дякуємо  її  педагогу-наставнику, вчителю української мови та літератури Скрипник Людмилі Михайлівні!

Пам’яті Михайла Грушевського присвячується

Він був історик, був політик, був мислитель,

Національних почуттів учитель

І мови рідної, традицій  -

Який ніколи не міняв позицій.

Сестринівку свою любив незвично,

Його душа до неї линула велично.

Кохався в тому він селі –

Воно прикмети українські  мало всі:

Хатки маленькі, чепурні,

Солом'яні стріхи, в квіті сади, городи –

Більше ніде немає такої природи.

… Десь там далеко в чужині

Лежить рукопис на столі.

Історію Вкраїни-Руси він збирає,

А серденько його питає:

«Чи там у рідній стороні

Уже співає соловей у гаї,

А чи пишається калина у розмаї,

Чи барвами вже стеляться стежини,

А може, і пісня дзвенить в небесах?»

І кетягами стиглої калини

Спливають спогади в його очах.

…Він прагнув, щоб життя в Україні змінилось,

Народні мрії заповітні щоби здійснились.

Тож на чолі він Ради став,

І про народ вкраїнський дбав,

Бо завжди в серці була Україна-

Все життя, цілі дні і ночі…

Й лиш озивалась тугою країна -

Ураз журою повнилися очі.

Його душа боліла болем України,

Щоб від Вітчизни не лишилися руїни,

Не втратив віри він і не змирився,

І  долі важкій не скорився,

Бо як шукає соловей калину,

Так само серце його рвалось в Україну.

Однак нема розради у словах,

І через біль отой він так страждав,

Але печаль свою нікому не віддав,

Лише глибоко заховав в очах.

Він знав: воскресне матінка-Вкраїна,

А звільнення — нарешті прийде і воно,

І заквітчає цвіт калини

Її скривавлене чоло.

Поллється мова солов’їна

І не замовкне у віках.

На крилах зранених полине

На волю випущений птах.

Надії в серці оживали…

Із вирію лелеки повертали…

І  долю в небі вишивали,

Все чорними і білими нитками…

Та вірив: зійде сонце і над нами.

Інна Чорнобай