Вербицький

4 березня - 200 років від дня народження Михайла Михайловича Вербицького (1815-1870), українського композитора, хорового диригента, священика, громадського діяча, автора Державного гімну «Ще не вмерла Україна» та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну.

З метою виховання у дітей патріотизму, поваги до історії та державних символів України, враховуючи важливість постаті Михайла Вербицького для розвитку української державності та української культур, вчителі школи - Скрипник Людмила Михайлівна, Косован Станіслава Олександрівна та їх вихованці - учні 10-А та 2-А класів провели виховний захід «М.Вербицький – символ національного відродження».

Малеча – читала вірші, а старшокласники розповіли про життя і творчість Михайла Вербицького, ім’я якого насамперед асоціюється з мелодією нашого національного і державного Гімну. Як тільки було надруковано вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», Михайло Вербицький одразу ж взявся за створення музики.

Жодному нашому творові української літератури не судилася така велична і ... трагічна доля. Так само, як і його авторам. Але

Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Той ім’ям не вмре ніколи

В спогадах народу.

Тому ми з вдячністю згадуємо тих, хто нам залишив у спадок цю величну пісню-гімн. Адже гімн – це не тільки національний і державний символ незалежної України, це наша духовна зброя. Національний гімн - перша пісня України.

Якщо пісня — це душа народу, то національний гімн — душа країни.

Його виконуємо не лише під час урочистостей, міжнародних спортивних змагань, а й під час нападу окупантів на нашу державу, коли душу й тіло віддаємо за свободу свого народу. Його не люблять, його ганьблять, його бояться вороги і зрадники України. Його люблять, його співають патріоти і прихильники України, навіть наші малюки…

Та у хвилини, коли звучить «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…», якось не замислюємось над тим, хто написав ці зворушливі слова й музику, думаємо лише про те, скільки синівської любові, гордості, відданості й оптимізму вкладено в головну пісню країни.

Ця патріотична пісня немов веселка поєднала наддніпрянців із галичанами: “Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить.” — так писав 1863 року Пантелеймон Куліш. Символічно, що слова написані на сході, а музика — на заході України. Це і є соборність. Ця пісня стала українським національним гімном, а тепер у незалежній Україні — Державним Гімном України.

Ця мелодія й слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» вже нікого не залишають байдужим. З нею щодня вмирають українці, й це вже не просто мелодія, слова, це – наша гордість, біль і багато-багато сліз.

Під час заходу звучав Гімн у виконанні 2-4 річних діток, людей різних національностей, що проживають в Україні, а також учасників АТО.

Луна мелодія врочиста,

І прямо в серце б’ють слова,

Що ще і слава є, і воля,

І доля нас не підвела.

Хвалебна пісня – гімн держави

У дні торжеств завжди звучить,

Рука злегка тремтить на серці,

А в грудях полум’ям горить.

Найкраще слово «Україна» -

Народу нашого земля,

І кожен з Заходу до Сходу